Соборне богослужіння у неділю 23-тю після П'ятидесятниці

8-го листопада, у неділю 23-тю після П’ятидесятниці у Свято-Володимирівському Патріаршому Кафедральному соборі було звершено Божественну літургію, яку очолив настоятель собору – протоієрей Борис Табачек, у співслужінні соборного духовенства.

Після запричасного стиха проповідь виголосив ризничий Свято-Володимирівського собору – протоієрей Михаїл Сливчук.

Після Божественної Літургії було відслуженно молебен до святого великомученика Димитрія Солунського. 

Святий Димитрій Солунський народився в III ст., у місті Солунь (Фесалоніки), у родині римського проконсула. Батьки святого були тайними християнами, охрестивши сина, вони виховували його в дусі християнської віри та благочестя. Коли помер батько, святого Димитрія, за наказом імператора Галерія Максиміана, було призначено проконсулом Фессалонікійської області.

Імператор звелів святому Димитрію охороняти місто від нашестя чужинців та від поширення християнства, але святий повернувшись до Фесалонік, навпаки  став ревним християнином. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей міста християнській вірі й викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Упорядник житія святого Димитрія, преподобний Симеон Метафраст, говорить, що він став для Фессалонік у своїй повчальній ревності “другим апостолом Павлом”, тому що саме “апостол народів” заснував колись в цьому місті першу громаду віруючих, про що говориться у посланнях святого апостола до християн Церкви Солунської. Святому Димитрію було призначено Господом слідувати за святим апостолом Павлом і в мученицькій кончині свого життя.

Коли імператор Максиміан дізнався, що призначений ним проконсул — християнин, і багато римських підданих, завдяки його проповіді навернулись в істинну віру, то сильно розгнівався і захотів умертвити святого Димитрія. Повертаючись із походу в Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, аби віддати проконсула на смерть.

Дізнавшись про це, святий Димитрій наказав своєму вірному служителю Луппу роздати майно бідним із словами: “Розділи багатство земне між ними, а ми будемо шукати собі багатства небесного”. А сам віддався посту й молитві, готуючи себе до прийняття мученицького вінця.

Коли імператор увійшов в місто, до нього покликали проконсула Димитрія і той сміливо визнав себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Імператор Максиміан наказав посадити Його до темниці. У темниці до святого приходив ангел, утішаючи й укріпляючи в подвигу.

 На світанку 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 306 року в підземну темницю до святого в’язня прийшли воїни і пробили його списом.Тіло святого великомученика Димитрія було кинуто на розтерзання диким звірам, але солунські християни взяли його і таємно похоронили.

За царювання святого рівноапостольного імператора Костянтина Великого (306 – 337) над могилою святого Димитрія був зведений храм.

З VІІ століття мощі святого великомученика Димитрія почали мироточити, у зв’язку з чим святий отримав церковне іменування “Мироточивий”. Про мироточіння оповідають твори багатьох візантійських істориків та письменників, таких як Іоан, архієпископ Фессалонікійський, що жив у VI столітті, Іоан Ставракій, Костянтин Акрополіт, Анна із імператорського роду Комнінів.

Мироточіння припинилося, коли храм святого великомученика Димитрія перетворили на мечеть турки-завойовники.