Патріарше богослужіння у 4-ту неділю після П'ятидесятниці
28 червня 2015 року, у неділю 4-ту після П'ятидесятниці, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі. Напередодні неділі, 27 червня у субботу ввечері, Предстоятель Київського Патріархату відслужив Всенічне бдіння.
Його Святості співслужили настоятель храму протоієрей Борис Табачек та духовенство кафедрального собору.
За Божественною літургією, після прочитання Євангелія, Предстоятель Київського Патріархату звернувся до вірян з архіпастирським словом:
«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Тільки що ми прослухали уривок із Євангелія від Матфея про незвичайну віру сотника. Його віра була такою, що навіть Господь здивувався і сказав: «І в Ізраїлі, – тобто серед ізраїльському народу, який вірив в істинного Бога, – Я не знайшов такої віри».
У чому ж полягала віра римського сотника? По-перше, треба знати, що римський сотник був язичником. А раз він був язичником, значить він вірив у ложних богів, у богів, які не існують. І ось цей сотник-язичник побачив в Ісусі Христі не людину, а побачив Бога, і Бога Істинного. У чому це виявилось? А це виявилось у тому, що він визнавав, що Ісус Христос може сказати слово на відстані і людина зцілиться від хвороби. І він порівняв Ісуса Христа із собою. В якому відношенні він порівняв? Він сказав: «Ось я людина, в якої є підлеглі, і я кажу одному «іди» – і він іде, другому кажу «прийди» – і він приходить, так і Ти, як Бог, Якому підвладне все, що існує у цьому світі, можеш сказати слово і Твоє слово буде виконане». В цьому і полягала незвичайна віра римського сотника, що він побачив в Ісусі Христі-Людині – Істинного Бога.
Але що ще незвичайне у римського сотника? Те, що він любив свого слугу. Бо якби він не любив свого слугу, то він би і не турбувався про його здоров’я, – а він турбувався, тому що любив. У сотника віра поєднувалась з любов’ю, тобто віра єдналася із добрими ділами. І така віра є жива, бо вона дієва, коли людина не тільки вірить, а й любить.
Серед нас багато таких, які вірять, що Бог є, а живуть не так як ті, що люблять Бога і ближніх, а просто живуть, ніби не існує і Бога. Багато можуть думати приблизно так: «Бог – Богом, а я живу, як всі живуть». Тому цю віру апостол Яків називає мертвою вірою. А треба, щоб наша віра була живою, дієвою, такою як у римського сотника.
Оскільки ми немічні й грішні, а Господь хоче нас спасти і привести до Царства Небесного, то Він влаштовує земні діла таким чином, що пробуджує у нас цю віру і любов.
І ви бачите у нашому сьогоденні, як Господь викликає у наших серцях любов і добрі справи. Ось ці люди, які ідуть захищати українську землю на схід, добровільно ідуть, не з примусу. Що ними рухає? Ними рухає любов. Любов до Батьківщини, любов до свого народу, любов до своєї сім’ї. А ті, які не йдуть туди воювати, захищати свою землю – допомагають, допомагають останнім. Що ними рухає? Та ж любов. Якби не ці біди, у нас би і не виявилась ця любов, яка потрібна для нашого спасіння. Але все це робить Бог.
І тому Бог Невидимий, а діє видимо. Ми повинні утверджуватись у вірі не тільки в Його існуванні, а повинні поєднувати любов з вірою. І тоді, безсумнівно, ми успадкуємо Царство Небесне і ввійдемо у вічне життя.
Тому нехай Господь наш Ісус Христос і надалі приводить нас до любові та утверджує в наших серцях цю віру, таку віру, яку мав римський сотник. Богу нашому слава на віки віків. Амінь!»
Богослужіння завершилося молебнем до Пресвятої Богородиці перед Її чудотворним образом "Несподівана Радість", під час якого Первосвятитель виголосив молитву за Україну, щоб Всемилостивий Господь визволив Батьківщину від нашестя чужинців.
За богослужінням церковні піснеспіви виконували Патріарший хор Володимирського собору (регент Вероніка Матвієнко) та кліросний хор храму (регент Тетяна Солосич).
Цього ж дня, за вечірнім богослужінням, Патріарх Філарет у співслужінні соборного духовенства читав акафіст Покрову Божої Матері.
