Патріарше богослужіння у неділю про митаря і фарисея
01 лютого 2015 року, у неділю про митаря і фарисея, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі м. Києва.
Напередодні воскресного дня, 31 січня ввечері, Предстоятель Київського Патріархату відслужив Всенічне бдіння.
Святійшому Владиці співслужили настоятель собору протоієрей Борис Табачек та духовенство храму.
У самий недільний день Патріарх Філарет звершив Божественну літургію.
Святійший Владика виголосив проповідь, в якій розтлумачив притчу про митаря і фарисея, що читалася сьогодні за богослужінням:
"В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Тільки що ви прослухали притчу Господа Ісуса Христа про митаря і про фарисея. І в цій притчі Господь навчає нас, яким не повинен бути так званий «праведник» і як повинна каятись грішна людина. Образом першого є фарисей. Хто такі фарисеї? Фарисеї – це були люди, які намагались виконувати Закон, вони постились, молились, давали частину того, що придбали і цим пишались. Але все це робили для того, щоб їх прославляли люди, що вони не такі, як всі інші грішники.
Ось і цей фарисей, який прийшов до храму Божого помолитись. Про що він молився? Не молився про свої гріхи, а дякував Богові, що він не такий, як інші люди, бо він поститься, молиться, десятину дає від того, що придбав. І чим не добра людина? Він робив все це не для Бога, а робив для своєї слави. Тому фарисеї виходили завжди на видне місце, щоб люди бачили, як вони моляться. А Господь Ісус Христос вимагає від людини не зовнішнього, а вимагає внутрішнього, тому ще у Старому Завіті через пророка сказав: «Сину, дай Мені твоє серце. А жертви твої, які ти приносиш Мені, Мені ненависні». Чуєте, що говорить Бог? «Ненависні Мені твої жертви». Чому ж вони ненависні? А тому, що вони приносяться не від душі, не від серця, не від милосердя, не від любові. А коли Бог говорить «дай Мені твоє серце», то це означає, що ти і молитись повинен і жертву давати з любові, зі співстраждання.
І в наш час багато хто із християн робить ці пожертви, милостиню дає для того, щоб прославляли люди. Ось зверніть увагу, як будуються храми у наш час. Той, хто будує храм обов’язково хоче, щоб зробили дошку, написали його ім’я і повісили на храмі. Для чого? Для того, щоб люди дивились, читали і прославляли його, який він добрий. Чим не фарисей? Такий же фарисей, як той, якого засудив Господь Ісус Христос. Тобто ми не повинні робити нічого доброго для свого прославлення. Бо Христос в іншому місці сказав: «Якщо ти зробив навіть усе, що написано в Законі, виконав усі заповіді, то ти нічого не зробив більшого, за що тебе треба прославляти. Ти виконав, як раб, волю господаря свого». Тобто ти виконав тільки заповіді Бога, а нічого більшого ти не зробив, і тому хвалитись тобі немає чим, тому що ти нічого надзвичайного не зробив. Зробив тільки те, що повинен.
І другий приклад – митаря. Митар – це була людина, як взагалі всі митарі, були людьми, яких юдеї ненавиділи. За що їх ненавиділи? За те, що вони збирали податки більше, ніж вимагав римський закон. І ці надлишки залишали собі, і тому були багатими. І люди бачили це і ненавиділи їх. Так ось отакий митар теж прийшов до храму помолитись Богові. Але про що цей молився? По-перше, де він став? Фарисей прийшов вперед на почесне місце і там молився, а митар став ззаду. Фарисей очі підняв до неба, а митар опустив до землі. Чому? Соромно було дивитись на небо, тому що усвідомлював свої гріхи, і усвідомлюючи свої гріхи, він звертався до Бога, але з якою молитвою? Він не просив: «Господи прости мені мої гріхи, прости мені» а просив: «будь милостивий до мене», тобто покарай мене за мої гріхи, але милостиво покарай, не тяжко, щоб я витримав Твоє покарання. Тобто митар говорив правду, а фарисей говорив неправду, бо він, фарисей, не був благочестивим. А митар говорив правду, тому що він дійсно був великим грішником.
І чим закінчив притчу Господь Ісус Христос? Сказав: «і вийшли із храму, один виправданим, а другий засудженим». Засудженим був фарисей, той, який молився і давав десятину та інші чинив добрі справи, цей був засуджений. За що ж засуджений? За те, що молився? За те, що давав милостиню? За те, що постився? Ні, не за це, а за свою внутрішню гордість. А гордість, як ви знаєте, походить від диявола. І тому, той, хто тримає у своєму серці гордість, той є слуга і раб диявола. А митар? А митар визнавав себе грішником, і сказано, що він вийшов більш виправданим. За що виправданим? За те, що грабував? За це був виправданий? Ні, не за це, а за те, що визнав себе таким грабіжником недостойним, нікчемним, і попросив: «Господи, будь милостивим до мене». І виявляється, що це його виправдало. Не гріхи, а те, що він визнав ці гріхи своїми.
І Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, нагадує нам, як не треба молитись, як не треба поститись, як не треба давати милостиню і пожертви. А як треба? Ось ви дивіться на фарисея і не будьте фарисеями. Дивіться на митаря і уподібнюйтесь митареві. Тобто, для того, що бути подібним до митаря і отримати у Бога виправдання, треба спочатку побачити свої гріхи. Багато хто із нас каже: «А що це так тяжко побачити свої гріхи?». Ніби не тяжко, а в дійсності – ох, як тяжко побачити свої гріхи! Тому, що коли людина починає зосереджуватись на своєму внутрішньому житті, на своїх почуттях, на своїх думках, і бачить ті чи інші діла, почуття, думки, то завжди виправдовує: «Я зробив так тому, що обставини були такі. Іншого виходу не було». І кожний гріх ми намагаємось виправдати перед Богом. А митар не виправдовувався перед Богом, а звинувачував себе, показував себе таким, який він є.
Тому значення Великого посту полягає у тому, щоб у ці дні ми особливо зосередились на своєму внутрішньому житті, які ми є всередині? Яке наше серце? Про що ми просимо Бога? І визнавши це, тоді тільки можна покаятись, а якщо ми цього не зробимо, то ніякого покаяння не буде. Ну, в чому ви будете каятись, якщо ви не знаєте своїх гріхів? У чому будете каятись? Зовнішньо тільки будете кланятись, слова священні промовляти, а в душі ніякої зміни немає. То хіба це покаяння? Хіба так митар каявся, коли бив себе у груди?
Тому, дорогі браття і сестри, насамперед треба бачити свої гріхи, а коли побачимо свої гріхи, тоді благодать Святого Духа навчить нас, що нам треба робити і як треба молитись. І тоді те, що Господь сказав: «Сину, дай Мені твоє серце» це і буде, що ми Богу віддаємо своє серце, яким воно є і хочемо, щоб благодать Божа зробила його добрим. Богу нашому слава навіки віків! Амінь!"
Завершилося богослужіння молебнем до Пресвятої Богородиці перед Її чудотворним образом «Несподівана Радість», під час якого підносилася молитва за Україну, щоб Всемилостивий Господь визволив Батьківщину від нашестя чужинців і дарував українському народові мир та єдність.
Цього ж дня, за вечірнім богослужінням, Патріарх Філарет, у співслужінні духовенства, читав акафіст Покрову Пресвятої Богородиці.
