Духовенство і віруючі привітали Святійшого Патріарха Філарета з Різдвом Христовим
8 січня 2015 року ввечері, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет очолив у Володимирському кафедральному соборі святкову Велику вечірню.
Його Святості співслужили: Патріарший намісник, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній, голова Синодального управління у справах духовної освіти, ректор КПБА; архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, секретар Священного Синоду, голова Інформаційного управління; архієпископ Богуславський Олександр, вікарій Київської єпархії, голова Економічного управління; єпископ Васильківський Лаврентій, вікарій Київської єпархії; намісник Михайлівського монастиря єпископ Вишгородський Агапіт, керуючий справами Київської Патріархії; єпископ Іоан (Швець); єпископ Адріан (Кулик); настоятель Володимирського кафедрального собору протоієрей Борис Табачек, намісник Свято-Феодосіївського монастиря архімандрит Макарій (Папіш), настоятелі столичних храмів, адміністрація та викладачі Київської православної богословської академії у священному сані, соборне духовенство.
Після вечірньої митрополит Епіфаній, ректор КПБА і постійний член Священного Синоду, виголосив Патріарше Різвяне послання, а потім звернувся до Святійшого Владики зі словами вітання.
На завершення свого слова владика Епіфаній підніс Предстоятелю просфору та квіти.
Святійший Патріарх подякував архіпастирям, духовенству та всім присутнім за вітання і молитви та виголосив повчальне слово:
Ваші преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри. Насамперед, владико, я хочу подякувати за привітання з моїм 65-літнім чернецтвом. Дійсно, це шлях довгий і тернистий, але благодать Божа сильніша за всі перешкоди. Тому, якщо я зробив щось добре, то це не моє. Бо й апостол Павло сказав, що благодаттю Божою я є таким, яким є, але потрудився я більше за інших. Тому кожен з нас все добре в житті повинен відносити до Бога, до благодаті Божої, яка допомагає нам творити добро, а гріхи – це справді наше гріховне діло. Про це повинен думати кожен, бо такі думки визволять нас від найтяжчого гріха – гордості, бо зло увійшло в світ через гордість. Навіть великі подвижники падали з висоти в пекло через гордість, бо думали, що вони такі великі.
Тому святкуючи Різдво Христове, треба думати не про свої заслуги, а про свої гріхи і про ту Божественну любов, яка вилилася на рід людський, на кожного з нас. Бо Бог піклується не взагалі про людський рід, а про кожну людину зокрема, її хоче привести до вічного блаженного життя. Але ми, на превеликий жаль, не хочемо йти тією дорогою, яку накреслює Бог кожному з нас. І це стосується і простого християнина, і священика, і архієрея. Нам не треба думати, що якщо ми стали архієреями чи священиками, то ми уже обрані для вічного життя. Ні. І патріархи йдуть у пекло, і архієреї, і священики, і миряни - ті, які не виконують своїх обов’язків, не мають віри і не мають добрих діл.
Тому ми всі, починаючи від рядового християнина і до патріарха, повинні виконувати свої обов’язки. Які обов’язки? Мати і батько повинні виховувати своїх дітей. Якщо вони не виховали дітей у добрі, то частково будуть нести відповідальність перед Богом, що не виконали свій обов’язок. Кожна людина займає у житті те чи інше місце, ту чи іншу посаду і, не звертаючи увагу, якою буде ця посада, високою чи низькою, президент чи двірник, який підмітає вулицю, немає значення. А має значення чи виконуєш ти те, на що поставлений. Якщо ти виконуєш, то Господь приведе тебе до вічного блаженного життя. Якщо ж не виконуєш, то не попадеш до Царства Божого, тому що не виконував основний закон – закон любові. Бо і той, хто мете вулицю, з любов’ю підмітає, щоб було чисто. Так і батьки виховують дітей з любов’ю, щоб вони були добрі. Коли священик виконує свої пастирські обов’язки не за гроші, а тому що пастир, який взяв обов’язки перед Богом проповідувати і звершувати таїнства і вести свою паству до спасіння. Це стосується і архієреїв. Бо й вони мають великий сан, велику повагу, але не всі виконують чесно свої обов’язки. Як вони можуть сподіватися на Царство Небесне, коли не виконують закон любові до своєї пастви.
Тому, дорогі браття і сестри, ми всі повинні пам’ятати про наше вічне життя. Мені Бог дав довгі роки. Але Адам жив 930 років і помер. Так і кожен з нас, скільки б він не жив, а прийде смерть. А від цієї смерті Бог нас усіх визволив. Віримо ми в це, чи не віримо, а кожен з нас, померши, воскресне в тому тілі, в якому він жив. Але це залежить не від нас. Не ми будемо воскрешати своє тіло, його воскресить Всемогутній Бог. Як воскресить? Так само, як Він з нічого створив цей світ. Про це нам не треба турбуватися. А от для чого ми воскреснемо, про це нам треба турбуватися, бо одні воскреснуть для блаженства в тілі, а інші воскреснуть для страждання душею і тілом. До того ж ці страждання і ці блаженства будуть вічними, і не тільки вічними, а незмінними. Якщо хто буде праведним Судом Божим визначений на вічні страждання, то зміни не буде, покаяння не буде. Про це ми повинні пам’ятати кожного дня. Тоді те, що звершив Господь Ісус Христос, тобто Син Божий через Втілення, принесе свої плоди блаженного вічного життя. А той, хто не попаде у блаженне вічне життя, то винен у цьому не Бог, а кожна людина, яка сама добровільно відмовилася від блаженного життя.
Ви скажете, як так добровільно ми відмовляємося від блаженного вічного життя? Правда це чи неправда? Це правда. Коли ми не віримо Богові, то ми не хочемо жити з Ним, бо ми Йому не віримо, не довіряємо Його словам. Коли Христос каже: "любіть", - а ми не любимо, то хто винен у цьому? Невже Бог винний? Він же зробив нам усе і дає нам благодать, щоб ми любили, а ми не хочемо любити. Але не всі. Тому Господь спасає кожну людину.
Ось і зараз ми не розуміємо всього, що відбувається в Україні. Ми бачимо тільки страждання і смерть, а дію Божу не бачимо. До чого веде Господь цими попущеннями? Веде до того, щоб люди навернулися до Нього. Ви подивіться на тих, хто там страждає, які у них душі, яка у них свідомість. Поговоріть з ними і ви побачите, що це якісь особливі люди. Але ж і їх треба спасти. Тому Господь посилає такі страждання, щоб у стражданнях людина згадала про Бога, до Нього звернулась з проханням: Боже, допоможи мені. Вони хочуть звернутися до Бога з проханням: Боже, допоможи мені стати людиною? Ні. Вони кричать: дайте нам пенсію, дайте все для того, щоб було добре. А про те, що треба звернутися до Бога, покаятися у своїх гріхах, не думають.
Тому Господь посилає такі страждання, щоб дійшли до душі. І коли люди покаються у своїх гріхах, тоді для Бога не треба довгого часу. Бог миттєво все змінить. Як до Лазаря сказав, щоб той вийшов, так Лазар миттєво й воскрес, як до сліпонародженого сказав, щоб той прозрів, і той, ніколи не бачивши, почав бачити. Такий наш Бог. Тому Він може змінити і всю ситуацію в Україні. Але залежить від нас, чи ми навернемося до Нього.
Минула війна була страшнішою. Але тоді люди навернулися до Бога і Бог дав перемогу. Бог не тільки закликає до покаяння. Цими стражданнями Бог те, що в нас є таємне, виявляє назовні. Тобто добро, яке є в нашій душі невидиме, Бог виявляє через оце співстраждання. Бо якби не треба було допомагати знедоленим, воїнам, то ніхто б і не думав про них. А коли побачили страждання людей, смерть, то пробудилось оце почуття. Тому любов до ближнього, про яку говорить Господь, виявляється у тому благодіянні, яке виявляє наш народ. Це, дорогі браття і сестри, є наслідком того, що Син Божий став людиною і спасає кожну людину для вічного блаженного життя.
Тому не треба ні при яких обставинах впадати у відчай. Триматись треба Бога. З Богом, як говорили святі отці, я готовий бути і в пеклі. Подумайте над цими словами. Бо там, де Бог, там блаженство.
Нехай Господь наш Ісус Христос, Який усмирив себе до того, що став дитиною, навчить і нас смиренню, визнанню своїх гріхів, навчить покаянню і приведе нас до вічного блаженного життя, тобто приведе нас до себе. Бо з Ним ми будемо блаженствувати. Співаємо ж ми у різдвяні дні: "З нами Бог". Значить з нами Бог. Христос народився".
Після многоліття Патріарха Філарета співом колядок привітали діти недільної школи Володимирського собору. Святійший Владика подав благословення віруючим, а дітки ще й отримали солодкі подарунки.
Завершилися урочистості Різдвяним прийняттям, на якому Святійший Патріарх звернувся до почесних гостей зі словами привітання:
Ваше високопреосвященства, всечесні отці, шановні представники влади, Верховної Ради, представники дипломатичного корпусу, шановна українська інтелігенція, дорогі діячі науки, культури і медицини.
Насамперед я хочу привітати Вас із цим святом Різдва Христового: Христос народився!
Святкуючи Різдво Христове, яке вже Церква святкує більше 2000 років, ми переконуємося не тільки в тому, що з народженням Сина Божого змінився світ, а він дійсно змінився, тому що людство крім невеликого Ізраїльського народу, все поклонялося неіснуючим богам, а тепер більше трьох мільярдів населення землі шанує істинного Бога. І це є результат втілення Сина Божого. Видимий результат чи не видимий? Бачимо. Тепер візьміть як люди жили раніше до пришестя Христа, які пороки були в людства і як стали благочестиво жити після пришестя Христа. Зміни є? Є і великі. Тому не треба нам забувати, що Бог знаходиться не тільки на небесах, а Він знаходиться всюди, і не тільки знаходиться всюди, а Він керує всім, бо Він же сказав: «Волосина не падає без волі Божої». То якщо волосина не падає, то все, що відбувається в нашому особистому житті, житті народів хіба без волі Божої? З волі Божої.
Якщо з волі Божої все відбувається, то в чому воля Божа проявляється тепер в Україні? В чому ми бачимо руку Божу? По-перше ми бачимо руку Божу в тому, що Господь перевіряє чи достойні ми мати, українці, український народ, свою незалежну державу. Достойні ми мати чи недостойні? Бо державу ми отримали як манну з неба. Не воювали, зброю не застосовували, революції не піднімали, прокинулись і маємо незалежну державу. Так ось тепер ми повинні довести, що ми достойні мати свою незалежну державу.
Із чого видно, що ми достойні мати свою державу? А із того, що і молоді люди, і люди похилого віку добровільно йдуть на смерть. А якщо добровільно і готові помирати за Україну, то значить ми достойні мати свою державу. Крім того, випробування, яке має сьогодні Україна, теж має велике значення, тому що ви бачите як весь український народ піднявся цією гуманітарною допомогою, жертвують все що можуть: і продукти харчування, і одяг і бронежилети, і тепловізори, і автомобілі, і медикаменти, і гроші. А це свідчить про те, що виявилась любов до своїх ближніх, до свого народу. Ось мені розповіли, що одна жінка похилого віку, яка збирала гроші на своє поховання і зібрала тринадцять тисяч і все віддала на армію. То скажіть, ця жертва чи не виявляє ту любов?
І тепер якщо все це взяти, то з чим ми зіткнулися? Ми зіткнулися з суцільною неправдою, такою неправдою, я не знаю чи світ знав до цього, коли на чорне говорять, що це біле, а на біле, що це чорне і переконують весь світ у неправді, і називають себе християнами, то скажіть, Бог, без Якого нічого не відбувається, бачить це чи не бачить? Безумовно бачить, але нам треба постійно пам’ятати, що неправда ніколи не перемагала. Зло ніколи не перемагало добро, зло тимчасово перемагало, а остаточна перемога завжди була за добром. Так що якщо на нашому боці правда, а правда полягає в тому, що не ми ж агресори, а ми жертва агресії, на нас напали, у нас Крим відібрали, при чому хто? Гарант, гарант недоторканості нашої території. Де ж ваша совість? Якщо ви гарантували нам недоторканість і ви ж тепер забрали у нас територію, та ще й погрожуєте забрати і всю Україну і не тільки Україну, а й Румунію, Польщу і прибалтійські країни, то цю неправду переможе Бог чи не переможе? Переможе.
Тому ми впевнені, що перемога буде обов’язково нашою, іншого не може бути. Якщо зло перемогло, то це означає, що немає Бога. А ми знаємо, що Бог є, тому зло ніколи не переможе і ми святкуючи Різдво Христове, яке означає перемогу Христа Спасителя над гріхом, над злом і над смертю, свідчить нам, що «віруйте в Мене» – так говорить Бог і будете мати перемогу. І ми віримо, святкуємо Різдво Христове, а прийде час будемо святкувати ще і нашу перемогу над агресором. Слава Україні! Христос народився!
Під час прийняття Предстоятель Київського Патріархату мав спілкування з представниками влади, народними депутатами України, інтелігенцією, дипломатами та іншими почесними гостями.
