У неділю 34-ту після П’ятидесятниці Патріарх Філарет очолив воскресне богослужіння
11 лютого 2024 року, у неділю 36-ту після П’ятидесятниці, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі міста Києва, у співслужінні духовенства собору.
Напередодні ввечері, 10 лютого, Патріарх Філарет відслужив у соборі всенічне бдіння.
За богослужінням підносились посилені молитви за Україну, щоб Господь Бог визволив нас від нашестя чужинців, зміцнив і захистив наших воїнів і подав українському народу справедливий мир і перемогу.
Після запричасного стиха проповідь на тему євангельського читання про хананеянку (Мф. 15: 21-28), виголосив клірик собору протоієрей Іоан Київський.
Богослужіння завершилося молебнем до Пресвятої Богородиці перед Її чудотворним образом «Несподівана радість», під час якого Патріарх Філарет виголосив молитву про визволення України від нашестя чужинців, щоб Господь Бог почув наші благання і подав Україні перемогу та мир.
У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули про зцілення Христом дочки хананеянки. Але перед самим зціленням ми читаємо, що Господь довго не відповідав, мовчав. Здавалося б, вона повинна була вже перестати кричати услід Йому. Звичайно, ми знаємо, що жителі цієї країни були не простими язичниками. З усіх видів язичництва там практикувалося найстрашніше: з вбивствами дітей, з розпустою, яка відбувалася в храмах, і з багатьма іншими страшними речами, про які Священне Писання нам говорить, як про останні межі нечистоти і злочестя.
І ось Господь відмовляє цій язичниці у Своєму милосерді. Але не тому, що Він немилосердний! А тому що Він мав пробудити в людині почуття своєї негідності. Коли вона визнала, що належить до людей негідних і таки продовжувала благати про поблажливість. Він побачив, що разом з насильством, сприйнятим нею від своїх предків, в душі її жила глибока віра. І тоді мовчання Христа було порушене.
Цей випадок в житті Господа приводить нас з вами до подій нашого власного життя. Таємниця мовчання Божого, коли ми до Нього кличемо, скорбота людини, яка простягає руки і якій здається, що Небеса її не чують.
Дуже часто може здаватися людям, що Господь мовчить. І ось мовчання Христа, до якого звернулася жінка ханаанеянки, наводить нас на думку про те, що в цьому мовчанні є сенс. Звичайно, ми не можемо проникнути в таємницю Божу. Дуже часто, коли нам здається, що Господь не відповідає, Він чекає чогось від нас. Він чекає від нас, щоб ми визнали свою негідність, щоб ми відчули смиренність перед Ним.
