kantrium.com | MySuomi.com | HELSINKI | TourMANN.com

Панахида за єпископом УАПЦ Максимом Задвірняком (1892-1938)

P1100958 Panorama новый размер4 червня 2013 р. у Свято-Володимирському кафедральному патрыаршому соборі м. Киэва було відслужено панахиду за єпископом Української Автокефальної Православної Церкви формації 1921 р. Максимом Євменовичем Задвірняком, на яку прийшли його численні нащадки, онуки і праонуки. Панахиду служив настоятель собору митрофорний протоієрей Борис Табачек.

У цей день були відслужено панахиди по загиблому також в Петропавло¬вську-Камчатсько¬му, Красноярсь¬ку, станції Мініно під Красноярськом, Севастополі, Ужгороді а також у Німеччині. Таким чином було пошановано пам’ять одного з українських єпископів УАПЦ, які майже всі пішли на смерть в часи політичних репресій 1920-1930-х років в Україні.

Історія УАПЦ 1921 р. почасти вже досліджена науковцями , оприлюднено документальні матеріали, в т. ч. про тих, кого було репресовано в ході численних арештів «служителів культу». До сьогодні неможливо достеменно дізнатись про долю заарештованих, виведених з дому чи з храму в супроводі конвою, а потім висланих в далекі табори, де загинули ті, хто однією своєю присутністю заважав здійснювати марксистський експеримент в Україні.

Утворена в часи Української революції Українська Автокефальна Православна Церква змушена була існувати в Україні не в Українській Народній Республіці, де 1 січня 1919 р. було проголошено автокефалію Української Православної Церкви, а в Радянській Україні, на засадах декрету про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви. Попри демократичний характер самого документу, втілення його засад в часи комуністичного будівництвав УРСР на практиці призвело до запровадження справжнього терору проти церковних діячів та членів їх родин.

23 жовтня 1921 р. в храмі Софії Київської відбувся урочистий акт наречення і хіротонії митрополита Василя Липківського, який поклав початок багатьом подіям в Україні та за її межами впродовж ХХ століття. Саме ця подія визначила навіть назву цієї Церкви – «УАПЦ 1921 року», в якій, з одного боку, були реалізовані бажання українського народу мати національну українську православну автокефальну церкви з митрополитом-українцем на чолі, а з іншого боку ця подія стала вододілом у стосунках між Російською Православною Церквою, породила численні проблеми в церковному житті української діаспори.

Головними засадами УАПЦ з самого початку були автокефалія, українізація та соборноправність. Митрополит УАПЦ Василь Липківський в своїй праці «Відродження Церкви в Україні» зазначав, що з самого початку діяльності по відродженню Української церкви рух ставив своїми завданнями наступні цілі: 1) волю, автокефалію, незалежність; 2) всенародну соборноправність, братерство і рівність і 3) повну аполітичність, відокремлення церкви від держави.

Саме до цієї Церкви пішли служити ті, хто вважав себе православним українцем, незважаючи на те, що в УСРР вже з початку 1920-х рр. це стає ознакою політичної неблагонадійності. Максим Задвірняк народився у багатодітній селянській родині в с. Качурівка Тростянецького району Вінницької області.

Батьки-селяни дали своїм дітям освіту. Максим 4 роки вчився в сільській школі, наступні 4 роки в Тульчинському духовному училищі, ще 6 років в Подільській духовній семінарії. У 1914 р. він одружився на дочці священика Людмилі Арсенівні Соколовій і був рукоположений в священика, служив у с. Летава Чемеровецького району, потім у селах Шидлівці та Кітківці. У 1916-1919 рр.о. Максим Задвірняк навчався в Київській духовній академії, але потім писав, що має освіту «незакінчену вищу», бо КДА було закрито радянською владою згідно вищезгаданому декрету.

Як і більшість патріотично налаштованих українських священослужителів, о. Максим пов’язав свою долю з УАПЦ і, з огляду на його високу освіту та досвід, у 1923 р. його висвячено на єпископа УАПЦ. Впродовж 1923-1925 рр. єпископ Максим Задвірняк служив в Кам’янці-Подільському. У 1925-1928 рр. він був єпископом Проскурівської округи УАПЦ з перебуванням в с. Іванківці-Олешинські Проскурівського району.

У Києво-Софійському соборі 17-30 жовтня 1927 р. відбувся Другий Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ. Єпископ Проскурівський Максим Задвірняк був обраний його делегатом, про що свідчить збережене в архіві посвідчення за № 176 17/Х/1927 р. видане 12/Х/1927 р. Проскурівською Округовою Церковною Радою за № 124 в м. Вовковинці, с. Д. Каричинці.

У рік «корінного перелому», влітку 1929 р. відбулися заарештування тих діячів УАПЦ, яких було заплановано зробити винуватцями на майбутньому процесі «Спілки визволення України». Ці події вже знайшли своє відображення у числених публікаціях, але через майже повну відсутність вірогідних джерел практично відсутні дослідження, які стосуються подій 1930 р., що розвивались паралельно розгортанню підготовки до процесу «СВУ» та двох «надзвичайних» Соборів УАПЦ.

В грудні 1930 р. відбувся Другий «екстрений»Собор, який після ліквідованої Української Автокефальної Православної Церкви відновив її під назвою Українська Православна Церква. Саме до цієї Церкви і приєднався колишній єпископ Проскурівський Максим Задвірняк, який впродовж 1930-1935 рр. служив священиком в с. Мочулинці. Проповідував Слово Боже рідною українською мовою. Разом з дружиною виховував п’ятьох дітей. Шостий народився вже після батькового ув’язнення, але після арешту батька прожив тільки кілька місяців...

Повна ліквідація Української Православної Церкви почалася десь в травні 1936 р., коли було заарештовано митрополита Харківського Івана Павловського й тих єпископів і священиків, які залишалися ще на окремих парафіях. Слідом пішла хвиля арештів тих, хто іще в 1920-ті рр. зрікся священства і пішов працювати в державні заклади та установи. Їх, як «колишніх» «викривали» і ув’язнювали на триваліший термін. За що ж був заарештований єпископ Проскурівський УАПЦ Макисм Задвірняк?

Обвинительное заключение по следственному делу №251

По обвинению Задвирняка Максима Евменовича по ст.54-10 УК УССР

Городокский районный отдел НКВД располагает данными о том,что житель села Мочулинцы Задвирняк Максим Евменович, 1893 года рождения, уроженец села Качуровка Тростянецкого района, Винницкой области, украинец, подданный УССР, с незаконченным академическим образованием, в прошлом епископ так называемой «Украинская Автокефальная Православная Церковь», использовал последнее в целях агитации, направленной против Советской власти и проводимых ею мероприятий.

Задвирняк Максим Евменович будучи ярым украинским националистом проводил на селе активную шовинистическую контрреволюционную церковную деятельность,используя свои связи, как бывший епископ среди духовных и мирян.

Также известно, что в 1929 г. священствовал в с. Иванковцах, где в то время общим сходом села было постановлено закрытие церкви и передача ее под культурные нужды села. В силу своих антисоветских взглядов, Задвирняк М. Е. с последующим не примирился и организовал среди населения с. Иванковцы нелегальный сбор подписей за оставление церкви, путем обхода хат, селян, в результате чего церковь закрыта не была.

Священствовал в с. Мочулинцы, которое характеризуется своей культурной отсталостью, Задвирняк, используя последнее произносил проповеди, антисоветского характера, а также изготовлял и вывешивал разного рода «воззвания» контрреволюционного содержания. В марте 1935 г. Задвирняк изготовил и распространил среди верующих граничащих Волочиского и Городокского районов ряд листовок контр-революционного церковного содержания под названием «Заклик», вышедшие за подписью «Від Христового сестрицтва».

На основании изложенного Задвирняк был заключен под стражу и привлечен по настоящему делу. Произведенными следствиями, делами и показаниями самого обвиняемого, Задвирняк установлено, что Задвирняк продолжительное время (1923-1929) примыкал к так называемой «Автокефальной Православной Церкви», ликвидированной организации «Спілка визволення України», которые ставили задачу отторжения Украины от СоветскогоСоюза и подготовку перехода в Польшу. Задвирняк, являясь епископом этой церкви, на Подолии, имел тесную деловую связь с руководителями УАПЦ, митрополитом [Николаем] Борецким, Южановым, Чеховским.

Также по показаниям выяснено, что в 1929 г. в Иванковцах был организован нелегальный сбор подписей против закрытия церкви. В декабре месяце 1932 г. Мочулинским сельсоветом из церкви данного села были изъяты ряд воззваний. Также обвиняемый показал,что составление и вывешивание такого рода воззваний он практиковал все время пребывания в селе Мочулинцах. Задвирняк подтвердил, что в марте 1935 г. изготовил через своих проверенных сестриц и распространял в селах Волочиского и Городокского районов (Санково, Павликовцы) воззвания, имевшие конрреволюционное церковное содержание под названием «Заклик». Воззвания эти он подписывал от имени «Христового сестрицтва» имея цельпроизводить наибольший эффект.

Так допрошенный, в качестве свидетеля житель с. Павликовцы: Кондратюк Иван Михайлович, что будучи знакомым с обвиняемым он в беседах с последним жаловался на свое раскулачивание и на тяжелое материальное положение на что Задвирняк говорил: «Все это нужно до поры терпеть, это божья кара за наши грехи, нужно всемерно поддерживать церковь, а бог милостив и он все переменит».

Свидетель Дзебан Кирилл Никифорович показал, что в 1931 г. во время хлебозаготовки обвиняемый Задвирняк проводил контрреволюционную агитацию, направленную на срыв проводимых Советской властью мероприятий, используя для этого амвон церкви (специальное сооружение в христианском храме, предназначенное для чтения Священного Писания, пения или возглашения некоторых богослужебных текстов, произнесения проповедей), с которого выступал с проповедями: «Мне помнится, что в 1931 г. в один из праздничных дней Задвирняк произнеся проповедь говорил: «Тримайтеся, брати і сестри, скоро спасіння буде, спасайте самі себе, свою господарку та свій хліб, щоб бува не залишитись без нього та не померти наглою голодною смертю, аби не просити його у кого-небудь».

Таким образом добыто достаточно фактов изобличающих Задвирняка в антисоветской агитации.

Обвиняемый себя виновным не признал.

Задвирняк содержится при тюрподе Городокского р/о НКВД и сего числа переводится в ДОПР (Дом общественно-принудительных работ).

27 июня 1935 г.                                                                                               Сорокин

Г.М. Городок
Начальник городокского р/о НКВД                                                                   Крупников

Після таких «неспростовних» доказів залишати єпископа Максима Задвірняка на його місці служіння було неможливо. Після численних поневірянь у радянських місцях позбавлення волі все закінчилося у 1938 р.

СЛУШАЛИ:

 

ПОСТАНОВИЛИ:

Дело №56911 ІІІ ОТД. ДАЛЬЛАГ НКВД по

обвинению Задвирняка Михаила(зачеркнуто и вверху вручную исправлено «Максима») Евменовича, 1882г.р., ур. Винницкой обл, украинец, гр-н СССР, б/п, епископ.Осужден07/8.[19]35г.спецколлегией Облсуда по ст.54-10 УК КССР на 5 лет.

Обвиняется:Проводил к/р пораженческую агитацию, восхвалял фишизм

ЗАДВИРНЯКА Михаила (зачеркнуто и вверху исправлено вручную на «Максима»)

Евменовича

 

РАССТРЕЛЯТЬ


ВЫПИСКА ИЗ АКТА
Постановление Тройки УНКВД по ДВК от " 5" апреля [19]38 г. о расстреле Задвирняк Максима Евмениевича приведено в исполнение в «22» час. «4» июня [19]38 года.

Окремою проблемою виявився пошук інформації про реабілітацію діячів УАПЦ, які засуджені в УСРР, а покарання відбували в РСФРР. На відміну від актів про засудження і страту, осіб ув’язнених у Соловецькому таборі, а також репресованих, що повернулися в Україну в різний час, велика частина справ і досі зберігається в архівах Російської Федерації. Нащадки одного із засуджених і страчених в РРФСР єпископа Проскурівського УАПЦ Максима Задвірняка тільки у 2011 р. отримали відповідь на свої численні звернення з приводу його долі до архівних установ органів безпеки.

У лютому 2011 р. від Управління внутрішніх справ МВС Росії по Хабаровському краю вони отримали архівну довідку за № 13/6/4 –З-3 наступного змісту: «Задверняк Максим Евменович, 1882 г. р., уроженец с. Тростянец Тростянецкого района Винницкой области УССР. Осужден 07.08.1935 г. спец. коллегией Винницкого областного суда по ст. 54-10 ч. 1 УК УССР на 5 лет ИТЛ. Начало срока – 03.07.1935 г. Осужден вторично 05.04.1938 г. Тройкой УНКВД по ДВК по ст. за КРА, приговорен к ВМН. Приговор приведен в исполнение 04.06.1938 г. Основание: архивно – следственное дело № 106/Р-2094 с/о».

Незважаючи на те, що єпископ Проскурівський Максим Задвірняк страчений у Далекосхідних таборах, рішення про його реабілітацію було прийняте в Україні на загальних підставах. У довідці про реабілітацію, яку родичам загиблого надано 7 жовтня 2010 р. прокуратурою Хмельницької області, зазначалося, що Задвірняк Максим Євменович засуджений 7 серпня 1935 р. спецколегією при Вінницькому обласному суді за ст. 54-10 КК УСРР до 5 років позбавлення волі. А далі, без зазначення обставин страти і місця перебування після 1935 р., було написано: «На основании ст. 1 Закона Украинской ССР от 17 апреля 1991 г. “О реабилитации жертв политических репрессий на Украине” Задвирняк Максим Евменович реабилитирован Генеральной прокуратурой Украины 15 января 1993 г.».

«Великий терор» в Україні 1937–1938 рр., незважаючи на документальні втрати, залишив по собі велику кількість свідчень. Як результат політичних репресій, окрім величезних людських жертв і матеріальних збитків, у ХХ столітті виникло настільки спотворене інформаційне поле, що лише у незалежній Українській державі справа дійшла до офіційного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьких впровадженням комуністичної ідеології.

До початку 1990-х рр. в Україні у дослідників не було ніякої можливості ознайомитися з архівно-кримінальними справами тих, кого в свій час було засуджено за різноманітними формулюваннями на кшталт «антирадянська агітація та пропаганда», «участь в контр-революційних антирадянських організаціях», «зв’язок із закордонними фашистськими організаціями з метою повалення радянської влади в Україні і проголошення Української держави» тощо. Прямих звинувачень церковних діячів та вірних у тому, що вони вірили в Бога і тому намагалися захистити свої храми від закриття і своїх пан-отців від переслідування і заарештування просто не було.

Тому мабуть вже настав час пригадати поіменно тих, хто пішов з життя без покаяння, без хреста, без останнього слова, без могили. Вічная їм пам’ять!

Доцент КПБА УПЦ КП, к.і.н. Преловська І.М.

Тел. моб. 050-6372529
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.