kantrium.com | MySuomi.com | HELSINKI | TourMANN.com

День інтронізації Святійшого Патріарха Філарета

DSC 01921 жовтня 2012 року, у неділю 20-ту після П'ятдесятниці, Українська Православна Церква Київського Патріархату відзначила 17-ту річницю інтронізації свого Предстоятеля - Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Напередодні, 20 жовтня 2012 року, з нагоди свята у Володимирському патріаршому кафедральному соборі міста Києва було звершено Всенічне бдіння, яке очолив Святійший Патріарх Філарет у співслужінні єпископату та духовенства з усієї України, а у самий день свята Божественна літургія.

За Божественною Літургією Патріарх Філарет звершив дияконську хіротонію над Степаном Возняком, аспірантом Київської православної богословської академії.

Наприкінці Літургії було звершено подячний молебень, який очолив Предстоятель Церкви.

На завершення святкового богослужіння Патріарха Філарета від імені Священного Синоду та всіх архієреїв Київського Патріархату привітав митрополит Львівський і Сокальський Димитрій:

Ваша Святосте!

Милостивий наш архіпастирю і патріарше!

Сьогодні у цьому величному соборі під його склепінням ми зібралися для того, щоб відзначити 17 рік з дня Вашої інтронізації на Патріарха Київського і всієї Руси-України. Рівно 17 років тому Помісний Собор нашої Церкви обрав Вашу Святість Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Мені, як делегату тодішнього Собору випала честь вибирати Вас Главою нашої Церкви. Це був не простий час, але це був момент, який наповнювався надією на те, що врешті-решт до нас прийде мир та спокій через велику людину. А ще – ми зробимо з таким новим керманичем Церкви великий поступ. Тепер з відстані 17 років ми можемо сказати, що Церква робила правильний вибір.

Промисел Божий вів Вас до цього дня тернистою дорогою – через випробовування та різні перипетії, щоб показати і побачити Ваше, перш за все, велике смирення. Це смирення і дотепер проявляється у всьому, бо само смирення має набагато ширше значення, аніж ми думаємо і воно найбільше повинно бути притаманне якраз ієрархам Церкви. Ми дуже часто розуміємо смирення неправильно. Але якщо хочемо всі його зрозуміти і побачити, то прийдімо всі і подивімось на смирення Великого Патріарха – нашого Святителя. Я з впевненістю скажу, що ці слова коли-небудь, Ваша Святосте, Ви повторювали у своєму серці і навіть за ними живете: «Якщо Бог дав мені сказати що-небудь істинне, добре, правильне або зробити що-небудь достойне Творця і мене, як людини, то я повинен навчитися дякувати Йому, Богові, за це. Не приписувати собі в заслугу – так; але не відкидати самої речі і переключитися із тщеслав`я або гордині на лагідну подяку». Ця думка може віднести нас до смирення великих угодників Божих, які бачачи це смирення в красоті і дивності Божій, вже не хотіли бачити перш за все себе.

Патріарх має всі ознаки і символи влади, якими керує, наставляючи паству, але тут найбільше повинні і, як не дивно, проявлятися ці якості смирення і лагідності. Велике смирення перед Богом Вас заставляє сьогодні так часто звершувати богослужіння, невсипно трудитися, завжди відвідуючи свою паству в різних куточках України. Це велике смирення заставляє Вас в такому поважному віці недосипати ночей, провадячи переклади творів святих отців українською мовою. Велике смирення, яке породжує любов до працелюбности заставляє Вас зранку до вечора приймати відвідувачів у своїй резиденції, радити, втішати, заспокоювати, надихати всіх.

Зазначимо, що свій архіпастирський патріарший жезл ви тримаєте у не простий час. Його вже сьогодні можна охарактеризувати, як час нового, більш вишуканішого і прикритішого ворожого виступу проти Православної Церкви. Ви й у цьому є для нас ієрархів великим порадником, втішаєте та заспокоюєте нас. Сьогодні найбільшою проблемою багатьох стало нерозуміння очевидностей і знайдення правильного орієнтиру, а Ви, Ваша Святосте, для нас пристань, за твердим словом якої можна спочити, отрясти всі проблеми, як сон і знову взятися за орало. Тому, як випадає нам, архієреям, така нагода, ми звідусіль поспішаємо до Вас, особливо в такі свята, які без сумніву є загально церковними, а не Вашим тільки особистим святом, для того, щоб бути підкріпленими Вашою порадою, зміцненими Вашим словом, підтриманими Вашим патріаршим благословенням. Тому в цей день ми бажаємо Вам многих і благословенних літ життя, ми бажаємо Вам, щоб Ви завжди втішалися поступом та зростом нашої Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату, ми всі сьогодні у смиренні перед Вами схиляємо наші синівські голови і запевняємо Вас у тому, що будемо працювати з великою відданістю для Церкви Божої, так як Ви нас навчаєте і ведете протягом цих 17 років святительства на давній першосвятительській кафедрі.

ІСПОЛА ЕТІ ДЕСПОТА

Владика Димитрій подарував Його Святості просфору та букет квітів.

Дякуючи всім присутнім за щирі привітання Святійший Патріарх виголосив повчальне слово:

Ваші преосвященства!
Всечесні отці!
Дорогі браття і сестри!

Я, по-перше, хотів подякувати преосвященному митрополиту Димитрію за його слово. Я знаю, яке значення має смирення для спасіння кожної людини, але якби це була правда - те, що він сказав, то я б тоді радів, що я в Царство Небесне попаду, а то я думаю, що це напівправда. Але в цих словах є виявлення любові, яка повинна бути між нами архієреями, і духовенством, і всіма віруючими. І за це, владика, за цю любов, я Вам щиро дякую.

Ми кожного року збираємось на це наше свято – утворення Київського Патріархату, як Автокефальної Української Церкви. І кожного разу говоримо про зростання і зміцнення нашої Української Церкви. Правда це чи не правда? Це правда, бо всі відзначають, і в Україні, і в Росії, і в Кремлі, що нас вже більше п’ятнадцяти мільйонів, а колись було набагато-набагато менше. Значить росте Церква? Росте. І ми за те, що вона росте, повинні дякувати Богові, тому, що якби Його благословення не було, то і ніякого б зростання Церкви не було. Але Бог завжди благословляє всіх на добро – завжди: і архієреїв, і духовенство, і віруючих, але треба докласти і своїх зусиль. І той, хто не має успіху у своїй діяльності, у своєму житті, то лише тому, що не докладає зі свого боку зусиль.

Апостол Павло назвав себе і таких, як він апостолів, працівниками на ниві Божій. Ми теж є працівниками на ниві Божій. Ми насаджуємо на цій ниві різні рослини, поливаємо, як говорить апостол Павло, а вирощує все Бог. Тому і Церква наша, якщо і виросла, то виросла тому, що Бог вирощував. І ми, християни ХХ – ХХІ століть, нічим не відрізняємось від християн тих далеких перших віків. Нічим. Тоді вимагалась віра від кожного християнина, від кожної людини, і тепер вимагається та ж сама віра. Коли почитаєш послання апостола Павла, то дивуєшся, що і тоді у Церкві були грішники і апостол Павло викривав їх. Чим ми відрізняємось від того часу? Хіба тільки тим, що стало грішників у Церкві більше, ніж в апостольські часи. Але тоді була боротьба із гріхом і тепер та ж сама боротьба. Тоді була боротьба за чистоту вчення Богооткровенного, яке принесли пророки, і Сам Господь Ісус Христос, як Творець і Спаситель світу. І зараз ми повинні захищати ту ж саму Божественну істину.

Ось сьогодні ми згадуємо пам’ять отців VІІ Вселенського собору. В чому їх заслуга перед церквою? Заслуга їх полягає у тому, що вони захищали правду Божественну. Проти кого? Проти єретиків. А в чому полягало зло єретиків? Це ж були архієреї, святителі, а проповідували неправду. І тому заслуга святих отців полягає у тому, що вони захистили правду Божественну, не людську правду, а Божественну правду. А єретики, які знаходились у Церкві говорили неправду. Але неправду не на людину, а говорили неправду на Бога. І тому в цьому їх великий гріх, і за це їх засудила Церква.

І коли ми святкуємо пам’ять отців VІІ Вселенського собору, то ми повинні надихатись на те, що і в наше ХХІ століття захищати Божественну істину треба, до смерті. Незважаючи на те, що маємо різних християн. Ворогувати нам з християнами не треба, а захищати Божественну істину і її сповідувати треба. І не тільки захищати істину, тобто бути православним християнином, а й жити за цієї вірою. Бо часто ми захищаємо православну віру, а не живемо як спонукає нас ця віра, і тому треба свідчити нашу православну віру ділами. А всі діла добрі об’єднуються в одне – любов, в любов до Бога і в любов до ближнього.

Зараз цю любов нам особливо треба виявити до наших співбратів українців православних, які не з нами і ганьблять нас. Але ми повинні до них ставитись з терпінням. Для чого? Для того, щоб об’єднатись в одну Українську Православну Церкву. Зможемо ми їх полюбити такими, якими вони зараз є? Якщо зможемо, Господь допоможе нам об’єднатися з ними і вони будуть разом з нами. Сьогодні їх тут немає, а завтра вони прийдуть.

Ми вже бачимо ознаки, що вони стають не такими вороже налаштованими по відношенню до Української Церкви, якими вони були 10, 15 і 20 років тому. Значить, що діє? Не наша мудрість, а діє Божественна благодать, яка нас укріплює, зміцнює нашу Церкву, а їх напоумлює. Напоумлює, що ви ідете не тією дорогою, ви ідете кривою дорогою, а треба іти прямою дорогою. І оці думки Господь навіює і їхнім єпископам, і духовенству, і віруючим. Вони дивуються тепер, що нас так багато. Та у нас завжди було в соборі багато, але ж ви були сліпими, ви не бачили скільки людей тут, а тепер вам Господь Своєю благодаттю розкриває очі і ви бачите багато. Але ви ще не бачите того, що треба бачити. Треба бачити єдину в Україні Православну Церкву. Цього ви ще не бачите, але Божественна благодать вам відкриє і це. І тоді, коли ви зрозумієте, що живучи в Україні, будучи православними треба єднатись в одну Українську Помісну Православну Церкву. Оцю істину Господь повинен їм відкрити, і коли відкриє – ми будемо всі разом.

Двадцять років тому говорити про Єдину Помісну Українську Церкву здавалось безумним, нереальним, але сьогодні, через 20 років, вже це стає більш реальною можливістю. Тому ми і далі повинні іти тією ж дорогою, дякувати Богові, на Нього покладати надію, але працювати і працювати.

Я користуючись тим, що сьогоднішнє свято є свято не тільки Патріарха, а свято Церкви, хочу подякувати всьому єпископату. Всьому, тому що якби вони не працювали кожен у своїй єпархії, то ми б такої Церкви не мали. Хочу подякувати і духовенству – духовенству всього Київського Патріархату, тому, що кожний з них наполегливо працює на своїй парафії: будують храми, створюють парафії, відкривають недільні школи, вчать дітей Божественному Закону, тобто працюють на ниві Божій. І завдяки їхній праці ми маємо таку Церкву. Віримо у те, що Господь багатьох із нас сподобить служити разом з нашими братами і сестрами, які сьогодні розділені з нами.

І нехай Господь, по молитвах Божої Матері, всіх українських святих, допоможе нам виконати Його волю – Його волю утворення Єдиної Помісної Православної Української Церкви. Йому слава навіки віків. Амінь.

Козацьким многоліттям Святійшого Владику привітали хори, які брали участь у богослужінні: Патріаший та кліросний хори Володимирського собору та хор Київської православної богословської академії.

фото Володимир Галак

Церква.info